(під полом зробив схов), врятував близько 50 євреїв від погромів григор'євців. Після II світової був репресований. В роки окупації допомагав партизанам.
Після 1910 р. (дата не точна) в церковно - приходській школі математику читав Шевченко Ілля Герасимович, який теж зробив великий вклад у розвиток освіти і культури. Крім математики Ілля Герасимович захоплювався музикою. Дуже добре грав на скрипці, був організатором і активним учасником художньої самодіяльності в селі Руська Поляна.
В 1908р. в селі було збудовано ще одну школу, яка теж була двохкласною. В 1914 р. було побудовано на кошти земельства нове приміщення школи, в якій в 1918 р. навчалося 256 учнів, її в селі називали земською.
Після Лютневої революції, в квітні 1917 p., у м. Звенигородці відбувся перший з'їзд вчителів повіту, який, ухвалив:
1. Просити Земство ( і місто) прийняти школи всіх назв у своє відання, причому всі школи мають називатися „народними школами".
4. З'їзд, обговоривши питання про те, якою мовою належать навчати в школах, визнав, що тільки наука рідною мовою може дати нам вільну українську школу.
Таким чином, після з'їзду вчителів, очевидно, обидві школи були передані у відомство Земства і викладання почалося українською мовою.
Після Жовтневої революції, громадської війни мережа освіти почалась розширюватись. В період більшовицької кампанії ліквідації неписьменності в селі, крім шкіл, були відкриті дві хати - читальні, де у вечірній час грамоти навчалися дорослі селяни.
В липні 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову „Про загальне обов'язкове навчання" - обов'язковою стала чотирикласна освіта. В кінці 30-х років на базі колишньої земської школи в селі почала працювати перша семирічка.
В роки Радянської влади директором нашої школи став Горбатюк Ілько Гнатович. Оскільки він був хворим на туберкульоз, то його не мобілізували на фронт, і він залишився працювати в школі. Помер під час німецької окупації.
В роки окупації розвиток освіти, практично, припинився. А в 1943 p., в період активних бойових дій, в т. ч. і на території села, школи взагалі не переставали працювати.
Після Великої Вітчизняної війни село швидко розросталося. Не дивлячись на те, що школа №1 стала середньою, місця для учнів у наші школі не вистачило, оскільки вона стала семирічкою.
Діти молодших класів навчалися в пристосованих приміщеннях, в так званих філіях. В мікрорайоні Дубина - 1-2 класи, а по вул. братів Шапранів 3-4 класи.
В 60-х роках почалося будівництво нової школи за сучасним проектом - із розкішною на той час їдальнею, спортивним залом, великими класами і світлими коридорами.
В 1969 р. відбулося урочисте відкритя нового приміщння восьмирічної школи №2. А в 1989 р. наша школа стала середньою.
